Охорона навколишнього середовища

Экология · 19.10.2007 10:29

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МАКРОЕКОНОМІКИ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ДИПЛОМНА РОБОТА

На тему _________________________________________________________
________________________________________________________________
________________________________________________________________

Студетка________________________________________________________
( прізвище, ім'я, по батькові )

Науковий керівник : ______________________________________________
( прізвище, ініціали, посада, науковий ступінь, вчене звання )
________________________________________________________________

Рецензент:_______________________________________________________
(прізвище, ініціали, посада, науковий ступінь, вчене звання )
________________________________________________________________

Робота допущена до захисту рішенням кафедри
Від " _____" ___________ р., протокол №_____

Зав. кафедрою : __________________________________________________
( підпис ) (прізвище, ініціали )

КИЇВ -2001 р.

Вступ
На порозі III тисячоліття людство знаходиться з досить суперечливим надбанням. З одного боку - бурхливі темпи загальнолюдського прогресу, а з другого - його негативні наслідки прямопротилежної спрямованості. Останні проявляються, насамперед, у надмірному забрудненні навколишнього середовища й інтенсивній його деградації. Регресивні тенденції набули сталого характеру через необхідність випереджаючого зростання витрат на охорону природи, подолання наслідків глобальних екологічних типу Чорнобильської аварії, підвищення безпеки і поліпшення здоров'я населення.
У вирішенні цих проблем особливої актуальності набуває переосмислення людством шляхів подальшого розвитку. Для України це завдання, безперечно, є пріорітетним, якому мають бути підпорядковані державна політика, господарська діяльність, наукові розробки. З цого погляду, наша держава потребує переходу від здійснення комплексних заходів, спрямованих на охорону довкілля, до сталого еколого-економічного функціонування.
Враховуючи актуальність зазначеної проблеми метою дослідження є виявити взаємозв'язки між суспільством, економікою та навколишнім середовищем. Для досягнення цієї мети в роботі розглядаються основні екологічні проблеми та причини їх виникнення, їх економічні та соціальні наслідки, що в свою чергу, зумовлює надати об'єктиви)7 оцінку стану довкілля.
Предметом дослідження є державна екологічна політика та механізм її реалізації в сфері регулювання специфічних відносин між людиною і природою.
Об'єктом виступає навколишнє природне середовище та його складові компоненти.
Слід зазначити, що розробка теоретичного підгрунття концепції сталого розвитку значною мірою на лежить Національній Академії Наук України. Крім того, питання екологічної проблематики турбують не лише науковців-екологів, а й економістів, політиків, представників різних галузей промисловості та кожну людину зокрема.

Розділ 1. Концепція сталого екологічного розвитку та її значення
Питання сталого екологічного розвитку є дуже актуальними для України, яка нині переживає глибоку еколого-економічну кризу. Це викликано тим, що тривалий час домінував принцип — одержання максимальної вигоди при мінімальних затратах. При цьому мали місце неузгодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної безпеки, домінування природомістких галузей з високою питомою вагою ресусо- і енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація виробництва, відсутність культури праці та споживання тощо. Все це привело до формування техногенного типу економічного розвитку. І, як наслідок, нині антропогенне навантаження на природу наближається (а в деяких регіонах України наблизилося) до граничної межі її екологічної стійкості. За нею починаються кризові та катастрофічні зміни в природі, що негативно впливає на життєдіяльність людини і суспільства [10,с.76].
Під техногенним тилом розвитку слід розуміти природоємкий (природоруйнуючий) тип розвитку, що базується на використанні штучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень. Характерними рисами такого розвитку є швидке і виснажуюче використання невідновлюваних видів природних ресурсів (передусім корисних копалин) і зверхексплуатація відновлюваних ресурсів (грунту, лісів і ін.) з швидкістю, що перевищує можливості їх відтворювання і відновлення. При цьому наноситься значний економічний збиток, що є вартісною оцінкою деградації природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.
Для техногенного типу економічного розвитку питаманні значні екстерналії, або зовнішні ефекти. У природокористуванні їх можна охарактеризувати як негативні еколого-економічні наслідки економічної діяльності, які не приймаються до уваги суб'ктами цієї діяльності [ 8, с. 139 ].
Будь яка країна, що стала на шлях науково-технічного прогресу та широкомасштабного використання його результатів, вже не може і не повинна ігнорувати такі об'єктивні чинники, як вичерпаність багатьох природних ресурсів, насамперед невідтворювальних і невідновлюваних, вразливість навколишнього середовища, екологічну стійкість та екологічну місткість довкілля, межі його екологічної міцності і опірності щодо негативних і шкідливих антропогенних впливів тощо. Всі ці чинники необхідно всебічно враховувати в господарській діяльності і при визначенні темпів та масштабів соціально-економічного розвитку на майбутнє. Цей розвиток має бути врівноваженим і адекватним екологічній ситуації, узгоджуватися з природничими законами. А це можливо тільки за умови, що виробниче господарська діяльність суспільства грунтуватиметься на концепції сталого екологічного розвитку [ 20, с. 16 ].
Зараз в літературі є більше за 60 визначень сталого розвитку. Найбільш поширене визначення, дане в доповіді комісії Брундтланд: сталий розвиток -це такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Воно містить два ключових поняття:
• поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, які повинні бут" предметом першорядного пріоритету;
• поняття обмежень, зумовлених станом технології і організацією суспільства, що накладаються на здатність навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби.
Є і більш короткі визначення сталого розвитку, що відображають його окремі важливі економічні аспекти. Серед таких визначень можна виділити наступні:
• розвиток, який не покладає додаткові витрати на наступні покоління;
• розвиток, який мінімізує екстерналії, зовнішні ефекти між поколіннями;
• розвиток, який забезпечує постійне просте і/або розширене відтворення виробничого потенціалу на перспективу;
• розвиток, при якому людству необхідно жити тільки на проценти з природного капіталу, не торкаючись його самого.
Приведене вище визначення сталого розвитку можна розглядати і крізь призму економічних відносин поколінь: всередині сучасного покоління (зокрема, соціальний аспект, проблема бідності) і між поколіннями (еколого-економічний аспект).
Теорія сталого розвитку є не тільки найбільш популярною новою теорією останнього десятиріччя (сотні конференцій, тисячі монографій, підручників і т.д.), але і цілком "практичною" теорією: всі розвинені держави світу виразили прагнення слідувати у напрямі до стійкого розвитку [ 8, с. 139]. Практично всі концептуальні і "поважаючі себе" офіційні державні і міжнародні документи за останні роки в якості базової ідеології використовують поняття сталого розвитку.
Центральне місце в понятті сталого розвитку займає проблема врахування довгострокових екологічних наслідків. Необхідна мінімізація негативних екологічних наслідків, майбутніх екстерналій для наступних поколінь. Неможна жити за рахунок своїх дітей і внуків, неможна витрачати природну скарбницю тільки для себе. Таким чином, проблема екологічних обмежень, компромісу між поточним і майбутнім споживанням повинна бути основною при визначенні темпів соціально-екологічного розвитку для будь-якої країни.
Як показує історія людства, радикальні економічні зміни останніх років, проекти і заходи, здійснювані відповідно до природних закономірностей, на тривалому тимчасовому інтервалі виявляються економічно ефективними. І навпаки, економічні проекти, що приносять швидкі і значні вигоди, але здійснені

без урахування довгострокових екологічних наслідків, екстерналий, в перспективі часто виявляються збитковими. Отже, для тривалого інтервалу часу дуже часто вірний простий принцип "що екологічне, те економічне".
Можна виділити чотири критерії стійкого розвитку на тривалу перспективу. Даний підхід базується на класифікації природних ресурсів і динаміці їх відтворення.
1. Кількість відновлюваних природних ресурсів (земля, ліс і т.д.) повинна принаймні не меншати протягом часу, тобто повинен бути забезпечений принаймні режим простого відтворення. (Наприклад, для земельних ресурсів це означає збереження площі найбільш цінних сільськогосподарських угідь або у разі зменшення їх площі збереження/збільшення рівня виробництва продукції землеробства, кормового потенціалу земель для сільськогосподарських тварин і т.д.).
2. Максимально можливе сповільнення темпів вичерпання запасів невідновлюваних природних ресурсів (наприклад, корисних копалин) з перспективою в майбутньому їх заміни на інші нелімітовані види ресурсів. (Наприклад, часткова заміна нафти, газу, вугілля на альтернативні джерела енергії-сонячну, вітрову і пр.).
3. Можливість мінімізації відходів на основі впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих технологій.
4. Забруднення навколишнього середовища (як сумарне, так і по видах) в перспективі не повинне перевищувати його сучасний рівень. Можливість мінімізації забруднення до соціальне і економічно прийнятного рівня ( "нульового" забруднення чекати нереально).
Ці чотири критерії (їх може бути і більше) повинні бути враховані в процесі розробки концепції стійкого розвитку. Їх врахування дозволить зберегти навколишнє середовище для наступних поколінь і не погіршить екологічні умови проживання.
Серед економічних показників ефективними критеріями сталого розвитку є зменшення природоємкості економіки.
Потрібно відмітити важливість зміни споживацької поведінки людей. Перехід до сталого розвитку передбачає обмеження потреб в товарах і послугах, на відміну від техногенного розвитку з його максимізацією споживання, подальшим розквітом суспільства [ 8, с. 147 ].
Із суто споживацького погляду, чим більше продукції на душу населення виробляється в державі, тим краще. Але збільшення продукції виробництва збільшує техногенне навантаження на природу (більш детально це поняття розглянуто в III розділі ) і потребує значних додаткових витрат на екологічні заходи. Це останнє зумовлює необхідність визначення оптимального спів-відношення між виробництвом продукції на душу населення країни і кількістю шкідливих відходів на одиницю поверхні її території [ 7, с. 32 ]. Девізи 'Більше споживайте", "Кожному члену сім'ї по автомашині" і т.д. явно вступають в суперечність з можливостями біосфери. Для зміни поведінки важливі екологічне виховання і освіта.
Для більш детального аналізу стійкого розвитку використовуються поняття слабої стійкості і сильної стійкості.
Прихильники сильної стійкості займають жорстку, часто "анти-економічну" позицію з багатьох питань економічного розвитку: стабілізація або зменшення масштабів економіки, пріоритет прямого регулювання, жорстке обмеження споживання і т.д.
Прихильники слабкої стійкості віддають перевагу модифікованому економічному зростанню з урахуванням екологічного вимірювання економічних показників, широкому використанню еколого-економічних інструментів (плата за забруднення і т.д.), зміна споживацької поведінки і т.д. При всіх відмінностях позицій обидві вони протистоять техногенній концепції розвитку, яка базується па необмеженому розвитку вільного ринку, орієнтації на чисто економічне зростання, експлуатацію природних ресурсів, вірі в нескінченні можливості науково-технічного прогресу, максимізації споживання і т.д. (Звичайно, самі прихильники техногенного підходу на словах виступають за охорону природи, однак їх підходи і дії часто носять антиекологічний характер).
Істотна відмінність перерахованих трьох підходів полягає у відношенні до можливої заміни природного капіталу на штучний (антропогенний). У якій мірі можлива заміна природних ресурсів, благ на засоби виробництва, що створюються людиною? Техногенний підхід говорить про нескінченні можливості заміни природного капіталу внаслідок розвитку вільного ринку і технічного прогресу. Прихильники слабкої стійкості виступають за самі широкі можливості такої заміни, однак при збереженні загального агрегованого запасу капіталу. У концепції сильної стійкості передбачаються лише мінімальні можливості заміни природного капіталу на штучний [ 8, с. 149].
На думку багатьох вчених, що займаються розробкою концепції розвитку, головним пріорітетом повинний стати розгляд цілісного еколого-економічного підходу до економічного зростання, зміни техногенного типу розвитку на сталий. Необхідні зміна існуючої економічної парадигми, нові концепції збалансованого і стійкого розвитку для запобігання глобальному і локальних екологічних криз.

Розділ 3. Основні проблеми охорони навколишнього середовища
Сучасні екологічні проблеми в певній мірі породжені відставанням економічної думки. Ні класики економічної науки А. Сміт і Д.Рікардо, ні їх послідовники, включаючи К. Маркса, Д. Кейнса, А-Маршала, не надавали значення екологічним обмеженням в економічному розвитку.
До 70-80-х років основна увага в економічній теорії і на практиці приділялася двом чинникам економічного зростання - праці і капіталу. Природні ресурси передбачалися невичерпними, і рівень їх споживання по відношенню до можливостей їх відновлення і запасів не розглядався в числі визначальних параметрів. Поза розглядом залишалися і наслідки економічного розвитку у вигляді різного роду забруднень, деградації навколишнього середовища й ресурсів. Не вивчався і зворотний вплив, зворотні зв'язки між екологічною деградацією і економічним розвитком, станом трудових ресурсів, якістю життя населення [ 8, с. 139].
Теоретично, всі екологічні прблеми, що відображають життєздатність людини можна поділити на дві великі групи [ 6, с. 339 ]. Перша з них об'єднує проблеми, що викликаються природнім ходом змін умов життя -клімату, грунтів, водного режиму та інших природніх явищ середовища. До другої групи проблем відносяться наслідки, що виникають в природі в результаті господарської діяльності людини - нераціонального використання природніх ресурсів та забруднення навколишнього природнього середовища.
Для України основними проблемами, що пов'язані з першою групою є природно-антропогенні процеси [ 10, с. 77 ]. До них належать такі явища, які ускладнюють виробничу діяльність людини (особливо — нормальне ведення сільського господарства), а іноді становлять небезпеку безпосередньо для населення. Це — карстові явища, зсуви, селеві потоки, ерозія грунтів (виникнення ярів), підтоплення тощо.
Небезпека карсту теоретично загрожує 60%. території України. Небезпечним явищем є зсуви — сповзання великих мас гіру»і;их порід та грунту під діянням сил гравітації. Цей процес активізують наявність гідротехнічних споруд, розвиток ерозійних процесів, порушення балансу водообміну. Особливо небезпечними для населення є селеві потоки -— суміш твердого і рідкого матеріалів, які зриваються з величезною швидкістю донизу, руйнуючи все на своєму шляху. Через складування твердих або рідких відходів у вузьких долинах, ярах, балках посилюються причини, що ведуть до їх утворення. Інтенсивною яружною ерозією уражено близько 18 % території України (переважно лісостепові та степові ділянки). Цей процес прискорюють неправильне розорювання площ до самого русла річок, оранка впродовж схилів, знищення рослинності тощо. У зв'язку з високим постійним рівнем ґрунтових вод на 17 % території України розвинуті процеси підтоплення. Для Полісся це—природний процес. На інших територіях він пов'язаний, головним чином, з господарською діяльністю населення — будівництвом водосховищ і, особливо, збільшенням мережі зрошувальних каналів. Особливо небезпечними в цьому відношенні є зрошувані території — на 80 % таких площ спостерігається підтоплення. Цей процес заважає веденню сільського господарства, сприяє вторинному засоленню грунтів, призводить до вимокання коренів рослин тощо. Активізація процесу підтоплення позначається на нормальному функціонуванні побутової сфери — спостерігаються затоплення жилих приміщень, швидка корозія підземних комунікацій, що призводить до аварій водопровідної та каналізаційної мереж тощо.
Природно-антропогенні процеси, з одного боку, звичайно зашкоджують господарській діяльності суспільства, але з іншого - саме необдумана діяльність людини посилює причини виникнення таких процесів.
Більш детально зупинимося на розгляді екологічних проблем другої групи. Як вже зазначалося в І розділі роботи, довгий час економіці України була притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергомістких технологій [ 3,с. З ], в розвитку народного господарства перевага надавалася сировинно-видобувній, найбільш екологічно небезпечній галузі промисловості.
В наш час, внаслідок незбалансованої господарської діяльності неухильно зростає техногенне навантаження на всі компоненти природнього середовища [23, с. 12 ]. Техногенне навантаження — це соціально-економічна освоєність території та забруднення природного середовища [10, с.77 ]. Під соціально-економічною освоєністю території розуміється її використання з господарською метою. Вона охоплює характеристики промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, земельного фонду, демографічного навантаження. Економічна криза зумовила спад промислового виробництва, що спричинило скорочення обсягів споживання ресурсів і зменшення викидів шкідливих речовин. Але темпи зниження споживання ресурсів порівняно з тем-пами спаду обсягів виробництва промислової продукції є значно меншими [ 22, с. 75 ]. Це пов'язано з експлуатацією застарілого устаткування, його спрацюванням, із загальним технологічним руйнуванням виробництва. Цей процес без належних капіталовкладень постійно посилюється і викликає зростання кількості та масштабів промислових аварій і катастроф.
Найактуальнішою екологічною проблемою для України залишається забруднення природного середовища, що проявляється в надмірній концентрації тих чи інших компонентів або енергії — вищій від фонових або допустимих норм — внаслідок зведення в оборот речовин, які в природі не існують. Виникнення джерел забруднення пов'язане з діяльністю суспільства, спрямованою на виробництво матеріальних благ. Наслідки цієї діяльності викликають зміну характеристик усіх природних компонентів та їх складових, що негативно впливає на життєдіяльність суспільства, особливо — на здоров'я людей.
Найактивніше забруднюється атмосферне повітря, через яке небезпечні речовини поширюються на інші компоненти, підвищуючи тим самим уже іс- нуючий в них рівень забруднення. Найбільша їх кількість припадає на підприємства енергетики, чорної металургії, вугільної, нафтогазової, харчової промисловості. Ці підприємства зумовлюють високий рівень забруднення атмосферного повітря в багатьох регіонах країни.
Дуже гостро стоїть проблема забруднення атмосферного повітря автотранспортом, на який припадає понад 1/3 загального обсягу викидів в атмосферу. Вже тепер у Києві та багатьох інших великих містах викиди автотранспорту перевищують 70 % у загальному обсягу викидів.
Основним джерелом забруднення поверхневих вод є стічні води житлово-комунального господарства, металургії, хімічної, нафтохімічної та інших галузей промисловості. Залишається гострою проблема малих річок, яких налічується в республіці понад 22,5 тис. Майже 25 тис, км їх русел потребують розчищення. Орієнтовна вартість робіт оцінюється в 3 млрд. грн. [10, с. 79 ], малі річки інтенсивно забруднюються пестицидами, мінеральними добривами, а також стоками тваринницьких комплексів, коєння і забруднення підземних вод України.
Складною залишається ситуація із забрудненням грунтів, головне джерело якого — нераціональне використання в процесі сільськогосподарського виробництва пестицидів і мінеральних добрив. Останнім часом намітилася тенденція до зниження їх використання в сільському господарстві, що пов'язано з економічним спадом у цій галузі. Але залишкова кількість пестицидів спостерігається в грунтах усіх областей України нерідко у концентраціях, що перевищують допустимі норми.
Велику небезпеку для проживання насеяення створює радіаційне забруднення території, викликане наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. За оцінкою фахівців [ 7, с. 34 ], лише в об'єкті "Укриття", збудованому над руїнами четвертого блоку АЕС, міститься близько 200 тонн радіактивних матеріалів. У нинішньому стані об'єкт "Укриття" є радіологічне небезпечним. Оскількивін не є герметичний, то можлива взаємодія з навколишнім природнім середовищем та ґрунтовими водами. Питання ліквідації залишається відкритим і досі.
Масштаби змін, зпричинених виробничою діяльністю суспільства, залежать також від здатності природи до самоочищення. Стійкість природного середовища до техногенного навантаження - це властивість природних систем зберігати свою структуру і характер функціонування за умови діяння зовнішніх чинників. У дослідженнях доцільно використовувати не «стійкість», а «потенціал стійкості» [ 10, с. 80 ], тобто характеристики його міри, величини. Цей потенціал може бути відповідною реакцією природного середовища на антропогенний вплив. Він характеризує здатність природи відновлювати втрачені екологічний і природно-ресурсний потенціали, є дуже важливим критерієм для нормування різних господарських навантажень, може бути основою раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища. До потенціалу стійкості природного середовища віднесено метеорологічний потенціал атмосфери, потенціали стійкості природних вод, грунтів і біотичний потенціал.
Метеорологічний потенціал атмосфери характеризує переважання і атмосфері тих чи інших процесів (нагромадження або розсіювання) за рік ж певній території. Якщо він є більшим від 1, то переважають процесі нагромадження, якщо менший від 1 — мають місце процеси самоочищенню атмосфери. Цей показник визначається за клімато-погодними умовами, як сприяють даним процесам: повторюваність днів з малими і великимі швидкостями вітрів, з туманами, опадами тощо. Процеси нагромадженю переважають у гірських районах, на рівнинній місцевості характерними є процесї самоочищення атмосфери.
Стійкість водних об'єктів—це складні біохімічні і фізичні процеси, в яки? можна виділити окремі групи факторів, що значною мірою впливають на процесі самоочищення води (температурний режим, кольоровість води і гідрологічн характеристики). Температурний режим значною мірою зумовлює процес біотичного самоочищення через мінералізацію природних і антропогенню домішок у воді. Рівень кольоровості води, в основному, характеризується концентрацією гумінових і фульвокислот, які здебільшого надходять до водню об'єктів шляхом їх винесення з грунтів, їх концентрація пропорційна збільшений:
кольоровості води.
На величину механічного самоочищення води впливають гідрологічн:
характеристики, які визначають величину розбавлення забруднювачів. До таки? характеристик належить середнє багаторічне витрачання води (мЗ/с) Надчутливішими до техногенного навантаження є малі річки України. Самі тому на їх охорону і відтворення необхідно насамперед спрямовувати зусиллю державних органів.
Під стійкістю грунтів розуміється їх властивість зберігати нормальне функціонування і структуру незалежно від різноманітних природних і антропогенних впливів. Потенціал стійкості грунтів визначався за таким» величинами: сума активних температур, крутизна схилів, кам'янистість, структурність, питомий опір, механічний склад, вміст гумусу, тип водногс режиму, реакція рН, залісення, вміст іонів, розораність, господарська освоєність земель. Більш родючим грунтам властива і більша стійкість до техногенного навантаження.
Біотичний потенціал—це властивість ландшафтів (особливо—природних заповідних об'єктів) зберігати або відновлювати генофонд, біологічне різноманіття.
Підсумовуючи короткий огляд техногенно-екологічної ситуації України, можна зробити висновок, що сучасний стан навколишноьго середовища є критичним. Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і криза в економіці, які супроводжуються підвищенням частки застарілих технологій та устаткування, зниженням рівня модернізації та оновлення основних фондів, збільшують ризик винекнення техногенних катастроф.
Розв'язок проблеми ресурсів 1 скомомічної кризи тісно пов'язані між собою: це дві сторони однієї проблеми [ 19, с. 1 ]. Наскільки б важливими не були безвідходні технології, нові методи переробки відходів, підвищення норм охорони здоров'я - вони можуть лише полегшити кризу, відкласти термін її наростання. У цих умовах треба програмувати і регулювати суспільне виробництво на збереження природних ресурсів. Принциповим є питання про міру можливості заміни природних ресурсів штучно створеними засобами виробництва, міри заміни природного капіталу штучним [ 8, с. 167].
Для України характерна практика, коли для досягнення певних соціально-економічних цілей, підвищення макроекономічних показників природа та її ресурси оцінюються майже за нульовим тарифом, а точніше — безплатно. Але сьогодні, цілком закономірним стає те, що суспільство підійшло до необхідності плати за природні ресурси і витрат на їх збереження й відтворення. Включення природних ресурсів у сферу товарно-грошового обміну як повноцінного товару з дійсною його вартістю означатиме підведення економічного підгрунття під сучасну екологічну політику. Обмеженність природних ресурсів зумовлює постійне зростання цін на них, збільшення витрат на переробку, зберігання чи утилізацію відходів. Тому економічно ефективним стає зменшення при-родоємкості. Цей процес повинний органічно пов'язувати два аспекти в народному господарстві [ 8, с. 169 ]: скорочення або певну стабілізацію споживання природних ресурсів, з одного боку, і зростання макроекономічних показників (випуску продукції) внаслідок вдосконалення технологій, впровадження ресурсозберігаючого і маловідходного виробництва, використання повторних ресурсів і відходів - з іншого. Обидва ці напрями передбачають корінну структурну перебудову економіки на користь природосберегающих і наукоемких видів діяльності.
Поки що серед макроекономічних покажчиків і соціально-економічних цілей державної економічної політики відсутній такий важливий складовий елемент, як природно-ресурсний потенціал. Тим часом, тільки враховуючи його, можна по-правжньому дбати про екологічну безпеку існування людського суспільства.
На думку доктора економічних наук, Трегббчука В. М., настав час ввести такий узагальнюючий показник, як валовий суспільний (внутрішній) еколого-економічний продукт.
Крім того, рівень та характер використання природних ресурсів, насамперед земельних, водних і мінірально-сировинних, масштаби й напрями вкладання капіталів, орієнтація техніко-технологічного та організаційного прогресу тощо мають бути узгоджені не лише з поточними, а й з перспективними потребами населення країни. Іншими словами, ми повертаємося до концепції сталого екологічного розвитку ( суть та значення концепції розглянуто в І розділі).
Як вважає Трегобчук В. М., для України актуальною є розробка еколого-економічної моделі ринкових реформі. Така модель має передбачати встановлення жорстких екологічних нормативів, стандартів, вимог і обмежень для окремих галузей та підприємств, регіонів, областей, басейнів рік, у межах яких розміщуються чи розвиваються виробництва, здійснюється освоєння природних ресурсів тощо. Тільки на основі еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні можна радикально поліпшити взаємовідносини людини з природою.
Спрямованість і зміст взаємодії суспільства, його виробництва з навколишнім природним середовищем нині зумовлюються рядом чинників. По-перше, сопіально-економічною системою, в якій суспільство функціонує. По-друге, матеріальними потребами й рівнем життя населення держави, тобто необхідністю і можливостями використовувати природні ресурси для забезпечення належних умов життя та підтриманая досягнутого рівня добробуту. По-третє, способом, технікою і технологією виробництва, структурою економ'ки і закономірностями соціального розвитку. Зрештою, від цього залежать величина та рівень сумарних антропогенних навантажень на біосферу, а отже — стан і якість довкілля в кожному конкретному регіоні та державі в цілому.
Взаємодія суспільства та природи є не що інше, як постійне розв'язання суперечностей між необхідністю охороняти природні ресурси і потребою їх споживати. Об'єктивна суперечливість взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і нагальна потреба оптимального розв'язання наявних суперечностей між ними визначають зміст, характер і напрями природокористування, відтворення природних ресурсів та охорони довкілля, збереження в ньому динамічної екологічної рівноваги, яка забезпечує/їюрмальний для здоров'я людини його стан.
Питання охорони навколищнього середовища мають враховувати наступні положення [ 20, с. 18 ]:
" антропотехногенні навантаження на довкілля, біосферні ресурси та об'єкти не повинні перевищувати можливості їх природного відтворення, відновлення та самоочищення;
• застосовувані технології мають грунтуватися на безвідхідності виробництва, а також на ефективних методах знешкодження й відновлення використаних (відпрацьованих) природних ресурсів (відходів), що повертаються у навколишнє середовище;
• всі види господарської діяльності, природокористування і природопере-творення слід здійснювати з обов'язковим урахуванням екологічних чинників, законів, критеріїв, вимог та обмежень — так, щоб вони не завдавали біосфері непоправної шкоди, не підривали її біопродуктивного потенціалу та екологічної рівноваги.
Економіко-екологічні проблеми природокористування, забезпечення населення і галузей народного господарства певними ресурсами високої якості, нарешті, проблеми охорони довкілля від забруднення, деградації, а ресурсів — від виснаження та вичерпання можуть бути успішно розв'язані тільки за комплексного, системного підходу. Одним з напрямків цієї системи має стати спрямованість на розширення та вдосконалення механізмів зовнішньоекономічних зв'язків у сфері екології, поширення позитивного досвіду зарубіжних країн у справі раціоналізації природокористування й поліпшення системи охорони природи. Дуже важливо, шоб наша держава радикально змінила стан справ щодо реального забезпечення власних ресурсно-екологічних інтересів у зовнішньоекономічній діяльності. Йдеться про застосування ефективних інструментів досягнення міждержавного паритету під час розгляду питань пре транскордонне перенесеная шкідливих речовин та промислових викидів і скидів;
будівництва й функціонування трансконтинентальних магістралей, нафто- та газопроводів тощо. Крім того, слід розробити і впровадити у практику дієві механізми стимулювання іноземних інвестицій на екологічні цілі, а такоя-виконувати свої зобов'язання по міжнародних угодах з проблем навколишнього середовища.
Особливої уваги потребує дотримання вимог ресурсно-екологічної безпекв під час створення та функціонування трансконтинентальних нафто- і газопроводів, автомагістралей та інших транспортних коридорів на території України. Те ж саме стосується і вільних економічних зон та інтернаціональнго портів, які передбачається сформувати в деяких регіонах нашої держави, те приватизації підприємств за участю іноземних інвесторів. Головне завдання туї полягає в тому, щоб повною мірою враховувались як національні, так ;
міжнародні пріоритети та імперативи у сфері екології. З одного боку;
обов'язковою є орієнтація на ресурсно-екологічні критерії, стандарти те обмеження за будь-якої господарської дяльності.
Беручи до уваги гостроту екологічної ситуації в Україні, ні в якому разі н< можна допустити, щоб у вільних економічних зонах, у прилеглих де трансконтинентальних коридорів місцевостях та в інтерпортах, ш приватизованих підприємствах розмішувалися екологічно шкідливі виробництва з застосовувалися екологонебезпечні технології, застарілі технічні засоби. Туї мають впроваджуватися екологічно чисті технологічні процеси, економні я ефективні методи та способи ресурсоспоживаяня в усіх сферах господарське] діяльності.
За останні десятиріччя назбиралося чимало прикладів того, що розвинен:
країни прагнуть винести за межі своїх метрополій екологічно шкідливі;
багатовідхідні та ресурсоємні виробництва і розмістити їх на території іншиї держав. Така тенденція зберігається й сьогодні як своєрідний феномеї "екологічного колоніалізму". Основні риси останнього — це, з одного боку широкомасштабний імпорт мінерально-сировинних, лісових, біологічних те інших природних ресурсів, з другого — перенесення на чужі території "брудних' галузей промисловості та експорт застарілих, екологічно небезпечних технології і продуктів, вивезення туди токсичних і радіоактивних відходів для Ь захоронення.
Отже, в умовах інтернаціоналізації господарсько-економічних зв'язків слід діяти екологічно грамотно і виважено, аби Україна не перетворилася не специфічну екологічну колонію. А щоб цього не сталося, під час оцінки проектів спільних підприємств, вільних економічних зон, трансконтинентальним транспортних коридорів, газо- і нафтопроводів, акціонерних компаній за участю іноземних інвесторів має бути забезпечений еколого-економічний підхід та їх всебічна й об'єктивна екологічна експертиза із залученням фахівців-екологів різних галузей знань.
Тільки екологічно зорієнтовану господарську діяльність суспільства можна розглядати як економічно та соціально-ефективну, оскільки при цьому досягається велика економія природних ресурсів, майбутніх інвестицій і поточних витрат та поліпшуються соціальні показники (знижуються рівні захворюваності і смертності, зростає тривалість життя тощо). Соціальне та екологічно зорієнтована ринкова економіка — а саме таку систему слід будувати в Україні — здатна на основі гнучких і пристосованих до конкретних умов національного виробництва механізмів ефективно розв'язувати екологічні проблеми, долати гострі екокризові ситуації. Водночас така економіка стане важливим етапом на шляху до реального втілення в життя принципів сталого та екологобезпечного соціально-економічного розвитку.

Висновки
Останнім часом в усьому світі, і в Україні зокрема, питанню еколого-економічної тематики приділяється особлива увага. На цю тему написано безліч статей і книжок, проведено сотні наукових конференцій. Представлене наукове дослідження було ще однією спробою з'ясувати складність екологічної ситуації, зрозуміти причини винекнення екологічних негараздів, визначити роль дерржави в сфері охорони довкілля.
Структурні деформації народного господарства відбувалися протягом тривалого періоду за яких суспільство нехтувало обєктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу, що привело Україну до формування техногенного типу економічного розвитку.
Такі об'єктивні чинники, як вичерпаність багатьох природних ресурсів, вразливість навколишнього середовища, екологічну стійкість та екологічну місткість довкілля, межі його екологічної міцності і опірності щодо негативних і шкідливих антропогенних впливів тощо необхідно враховувати в господарській діяльності і при визначенні темпів та масштабів соціально-економічного розвитку на майбутнє. Цей розвиток має бути врівноваженим і адекватним екологічній ситуації, за якого виробничо-господарська діяльність суспільства грунтуватиметься на концепції сталого екологічного розвитку, тобто добробут нинішнього покоління слід створювати не за рахунок ресурсів життєзабезпечення наступних поколінь.
Особливого значення набуває процес формування раціональної та дієвої системи державного регулювання та управління природокористуванням і охороною природи, ресурсно-екологічною безпекою на національному, регіональному й місцевому рівнях. Роль державного втручання полягає у контролі за дотриманням вимог екологічного законодавства, яке має охоплювати всі види й форми життєдіяльності людини. Основним Законом щодо регулювання відносин в цїй галузі є Закон України «Про охорону навко-лишнього природного середовища». Цілий розділ в Законі присвячено засадам економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.
Нераціональне та необгрунтоване використання суспільством природно-ресурсного потенціалу в процесі господарської діяльності спричиняє виникнення негативних еколого-економічних наслідків, що викликають зміну характеристик усіх природних компонентів та їх складових, які в подальшому призводять до екологічних криз.
Сучасна економічна криза, як це не парадоксально на перший погляд, сприяє переходу нашої держави до нової моделі розвитку. Зниження обсягів нікому не потрібної продукції, а також оборонної складової в промисловості, становлення приватної власності - все це створює прекрасні стартові умови для побудови нової високоекологічної економіки.
Список використаної літератури
1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної РадиУкраїни 28 черв. 1996 р. - К.: Просвіта, 1996.
2. Закон України від 25 черв. 1991 р. "Про охорону навколишнього середовища"
3. Постанова Верховної України від 5 берез. 1998р. № 188/98 - ВР " Про основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки " // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 38/39. - Ст.248. - с. 117.
4. Глухов В.В. Зкономические основи зкологии: Учеб. пособие. - М. - 1997. -296с.
5. Грабинський І.М. Еколого-економічна система України: порівняльний аналіз. - Львів: НТШ, 1997. -240 с.
6. Кисилев В.Н. Основи зкологии: Учеб. пособие. - Мн. - 1998. - 367 с.
7. Колотило Д.М. Екологія і економіка: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 1999. -368с.
8. Зкология й зкономика природопользования: Учебник / Под. ред. Гируса Н. -М.-1998.-321с.
9. Барановський В. Стратегія сталого розвитку України // Розбудова держави. -
1998.-№ 9/10.-с. 18-21.
10.Барановський В. Територіальна модельдослідження сталого екологічного
розвитку України // Економіка України. - № 8. - с. 76-82.
11. П.Барейко В. Напрямки вирішення екологічних проблем // Економіка АПК. -
1999.-№12.-с.36.
12.Веклич О. Феномен «екологічної поляризації» сучасного українського
суспільства // Економіка України. - 1999. - №12. - с.49-54.
ІЗ.Грабін І., Злупко С. Економічні основи управління поліпшення якості
навколишнього середовища // Економіка України. - 1999. - №11. - с. 90-91.
14-Кисельов Н. Екологія - "маркер" епохи // Вісник НАН України. - 1999. -
№12.-с. 24-33.
15.Костюк П. Передумови сталого розвитку // Вісник НАН України. - 1998. -
№7-8.- с. 15-17.
Іб.Оберемчук В. Конкурентноспособность предприятия й зкология // Бизнес -
Информ. - 1998. - №4. - с.57-58.
17-Пилипчук Н. Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього
середовища // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - №8. - с. 3-5.
18.Попова О. Економічний аспект сталого розвитку // Економіка АПК. - 1998. -
№5.-с. 6-12.
19-Толстоухов А. Жить в гармонии с природой - значит жить счастливо //
Деловая Украйна. - 1998. - № 85. - с. 1-2.
20-Трегобчук В. Екологобезпечна економіка: альтернативи немає // Вісник НАН України. - 1998. - № 3/4. - с. 15-21.
21-Тьісячная Н. Трансформация понятия о среде // Бизнес -Информ. - 1998. -№6.-с.6-10.
22.Федорищева А., Бутрин О. Техногенне - екологічна ситуація в Україні та управління рівнем її безпеки // Економіка України. 1998. - № 5. - с. 74-78.
23.Шапар А. Від концепції - до практичних дій // Вісник НАН України. - 1999. -№4.-с. 12-19.

Скачать реферат

Все учебники